До речі, ця історія має продовження. Як стало відомо, порушника разом з транспортним засобом було доправлено до Києво-печерської лаври. Працівники ДАІ залишилися тільки з протоколом адміністративного правопорушення, який навіть не був підписаний правопорушником. Як повідомив речник ДАІ міста Києва, хуліганство, яке виходячи з відео запису просто неможливо заперечувати, працівники ДАІ просто «по християнськи» пробачили і в справі не зафіксували. Мабуть анафеми побоялися…
Ну хоча пост і справді не про ТВА чи БУК, але порівняння досить доречне… Гадаю рекламна продукція наших місцевих «монстрів» креативу виглядала б не краще в пості якогось, наприклад, печорського блогера)))
Слабовато… Здалось би ще рис з полиць магазинів забрати, на хліб ціну підняти ну і зарплати затримати на місяці три, як мінімум, а то це нікуди не годиться, з десятка опитаних тільки один відверто негативний відгук.
«Так аби всім було зрозуміло» — справді, користувач Бледный Сметана вчора скинув на мейл своє нібито справжнє ім«я. Як з»ясувалося пізніше це не було його справжнім іменем, на даний момент його профіль заблокований. Так, користувачі не мають можливості самі змінювати ім«я та прізвище в профілі. Оскільки реєстрація проводиться під справжніми іменами(що також зазначено при реєстрації), то немає потреби надалі змінювати цю інформацію. В будь-якому випадку все можна вирішити через модераторів і адміністраторів проекту.
Давно мріяв відвідати цю чудову і незбагненну країну… Ігоре, низький Вам уклін за цю надзвичайну можливість помандрувати, хоча й віртуально, батьківщиною великого мулата пушкіна, петра пєрвава і кремльовських ліліпутів вови і діми)))
Пішли два кума, Степан та Петро, свиней продавати.
Продали, заробили по сто долярів, ідуть додому. Ідуть значить, і тут один кум побачив коров’яче гі.но і каже до другого:
— Петре, а во бачите то гі.но?
— Так, бачу…
— Петре, а якщо Ви з’їсте то гі.но, то я Вам свої сто долярів віддам!
Той, подумав, подивився навкруги і каже:
— А давайте!
Взяв Петро, раз-два, тай з’їв то гі.но. І мусів Степан віддати своїх сто долярів. Іде Петро, тай тішиться… Тут бачить Петро, ще одне коров’яче гі.но лежить, та й каже до кума:
— Степане, а хочете своїх сто долярів назад,
— Петре, та як не хочу, хочу, – каже той
— А во бачите то гі.но, якщо з’їсте вони ваші.
Той, подумав, покрутився, махнув рукою та й з’їв. Ідуть вони далі, і тут Петро каже до Степана:
— Слухай куме, які ми дурні, продали свиней ще й гі.на безплатно наїлися.
Але ж і без грошей ближчим до щастя не станеш… Якщо в гроші впирається елементарне виживання, а саме так зараз живе більшість, то й про щастя думати не дуже є час. А втім щастя для кожного своє…
а виросла туя,
ше не мали президентом
отакого х…
Продали, заробили по сто долярів, ідуть додому. Ідуть значить, і тут один кум побачив коров’яче гі.но і каже до другого:
— Петре, а во бачите то гі.но?
— Так, бачу…
— Петре, а якщо Ви з’їсте то гі.но, то я Вам свої сто долярів віддам!
Той, подумав, подивився навкруги і каже:
— А давайте!
Взяв Петро, раз-два, тай з’їв то гі.но. І мусів Степан віддати своїх сто долярів. Іде Петро, тай тішиться… Тут бачить Петро, ще одне коров’яче гі.но лежить, та й каже до кума:
— Степане, а хочете своїх сто долярів назад,
— Петре, та як не хочу, хочу, – каже той
— А во бачите то гі.но, якщо з’їсте вони ваші.
Той, подумав, покрутився, махнув рукою та й з’їв. Ідуть вони далі, і тут Петро каже до Степана:
— Слухай куме, які ми дурні, продали свиней ще й гі.на безплатно наїлися.